Багатоповерхівки
сховали небо від очей:
комусь заслали більмами зіниці,
а комусь і зовсім стулили повіки.
Чи боротиметься хтось із них за зір?
Більшість придбає собі міцні костури
і радітиме, що дешево відбулася.
І коли зрячі стоятимуть на варті,
захищаючи ліси та ріки,
сліпці – непомітні вояки гібридної війни –
тільки й чекатимуть нагоди,
аби напасти на них.
Прикриватимуться власною вадою.
Стрілятимуть по позиціях зрячих
фугасами з пластикових пляшок,
кулементими чергами з фантиків,
використаних презервативів
та недопалків.
Зрячі ж не піддаватимуться ворогові,
бо й не ворог він зовсім, а жертва.
Жертва власної хиби,
яка засипатиме тіла сліпців гільзами
від їхніх же набоїв.
Аби тільки хтось із них
зумів зиркнути на себе і свій дім
крізь полуду на очах –
він переобладнав би
буцегарні багатоповерхівок
під чепурненькі бунгало,
подарувавши кожному сліпцеві
по яблуку сонця
і по мішку зіркової солодкої пудри.
Тоді їхні костури
перекинуться на сакури
і, зацвівши,
повернуть очам небеса...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681556
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 03.08.2016
автор: Олександр Обрій