[b][i][/i][/b]
А їй пече. Там де очам не видно.
А люди кажуть, що не знає горя.
Якби ж то знали що тільки й кривду
вона черпає з життя-моря.
А їй болить. Ніхто не зна діагнозу.
Безсилі всі цілителі і лікарі.
Якби ж уміла класти біль на паузу
й скидати час від часу тягарі.
Якби ж могла злетіти ввись жар-птицею
і вітру розказати що і як.
Щоб хоч на мить прикинутися крицею,
щоб путь комусь вказати як маяк.
Щоб не ховатися у закутку кімнати
коли сама собі моральний канібал.
Й хоч раз зіграти з долею у карти
й самій тримати корабля штурвал.
Якби ж на мить промовити "я вільна""
і знати: це не черговий обман.
Забути страх і докори сумління
і вивергнутися мов живий вулкан.
Може колись знайдеться той Дедал,
з яким вона би небо підкорила.
Бо попередній їй встромив кинджал,
коли прив`язував до спини крила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681571
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2016
автор: Іра Клочанюк