Жили собі у космосі планети,
Метеорити, астероїди, комети.
І був більш менш в хазяйстві лад,
Аж тут намітився парад.
Ой лихо! Що із ними сталось,
Як на параді шикувались.
Венера, звісно краля знатна,
На різні хитрощі ж бо здатна.
До Сонця ближчою щоб бути,
Йому хотіла підморгнути.
Сатурн угледів вражу дочку,
Почав котить на неї бочку,
Крив компроматами їдкими
І брязкав кільцями своїми.
Картина всього цього фарсу
Розхитувала нерви Марсу.
Розгнівався і був шалений,
Червоним став, як рак варений.
Уран умить тим скористався
І біля Сонця ошивався,
Немов набридливая мушка
Дзижчав у Сонця біля вушка.
І лиш тихесенько здаля,
Дивилась на те все Земля.
Хотіла дуже їм сказати,
Що досить вже інтригувати,
Що схаменутись може треба
Еліті зоряного неба.
Бо Всесвіт бачить все і знає,
Візьме й пихатих покарає.
Усю цю метушню придворну,
Засмокче враз у діру чорну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681606
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.08.2016
автор: Ірин Ка