[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=A2GfEacV2nQ
[/youtube]
Уражає доля сильних і слабких.
Падаєм від неї, опустивши руки.
І стаєм залежні від думок гірких.
Забуваєм часто мудреців науку:
Що будуєм долю ми собі самі.
Отже, наші вчинки - це і є та доля.
По житті блукаєм часто у пітьмі.
Все ж заходим вихід: тягнемось на волю.
Можем одим махом зруйнувать життя.
Все, що будувалось, знищить без жалю.
Звинуватить долю, ніби це вона.
Та життя таке крихке, ніби з кришталю.
Друзів забуваєм, зрадити - дрібниці
Знову собі думаєм: не моя вина.
(Звинуватим долю: але ж це дурниці)
Це вона тут винна: знищила човна.
Ну а човен швидко дістає до дна...
А життєві хвилі? Це для них лиш гра..
Але суть у тому: не було весла...
Але це не нове: мудрість тут стара..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681803
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.08.2016
автор: Н-А-Д-І-Я