Вона здавалася завжди привітною.
Вона була гарною і завжди милою.
Чорні волоси, карі очі,
І дуже гарне, ніжне те обличчя.
Її акцент – українська мова
Була вона нащадком сильних козаків.
Її те серце і той жар,
Що вона запалює щоразу…
А ніжні губи? ЇЇ голос?
А те, як завжди бачила життя!
І на футболці біла качечка,
Звели із розуму його не раз.
Йому хотілося казати знов і знов:
«Мені так хочеться тебе».
Вона була із ним, а поряд невеличкий гай,
Та встиг він покохати назавжди…
© 08 квітня 2016
© Попов Євгеній
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681810
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2016
автор: Попов Євгеній