Ніхто б не подумав: від «брата» - снаряди.
У скронях гуде: безпілотники, «Гради».
Сама дуже хвора, та шкода вкраїнців,
Зібрала неквапом їм трохи гостинців.
Новенького светра, вовняні шкарпетки…
Що ще їм відправить? Вона ж бо – поетка.
Знайшла рукавиці, старого кожуха,
Аби не страшила дітей завірюха.
У валянки гарні, майстерно пошиті,
Поклала той аркуш, сльозами политий.
Рядочки душевні старанно писала.
«Живими вертайтесь!» - просила, благала.
Свої повідомила координати,
Обізвуться, може, герої-солдати.
Щеміло так серце, вразливе й відкрите,
Та, певно, їм ніколи і подзвонити.
Жила знов із болем. А з телеекрану –
Про обстріли, втрати, про горе і рани.
Та ось несподіванка. Слів лише кілька
Із зони АТО. Повідомлення тільки.
Присіла від радості. Сльози аж ллються.
Зі сходу прийшло їй: «Спасибі, матусю!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681954
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.08.2016
автор: Валентина Голубівська