У вас голодоморів не було,
Не розпинали Стуса й Чорновола.
І не чорніло золоте село,
І ви не йшли по вогняному колу.
Ви, мабуть, не читали «Кобзаря»
І Біблії, напевно, не гортали.
Чомусь третеся біля вівтаря,
Хоча для України ви – вандали.
Тупцюєтесь на перлах чарівних
Моєї мови, що стікає кров’ю.
Ви хочете, щоб мій народ затих,
А він співає, сповнений любов’ю.
До вас він колосочком гомонить.
Та схаменіться, люті фарисеї!
Народ живий! І мова буде жить!
Душа ж бо невмируща, вічна в неї.
Стікають сльози із мого пера,
Я чую плач невинно убієнних.
А в серці – щем, всесвітняя жура,
Та мій народ вкраїнський незнищенний!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681959
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.08.2016
автор: Валентина Голубівська