Літо збіга свічкою,
тихо жар спада,
я йду понад річкою,
сповнена тепла.
Річка, моя річечка,
тиха в ній вода,
життя мого квіточка
по воді спливла.
Відпливати літечку,
настає пора.
Вже й моя вербиченька
гілля опуска.
Любуюся літечком,
хлюпотить вода,
і біля вербиченьки
зупиняюсь я.
Гріє мене сонечко,
шепоче верба.
Тут бувала з миленьким,
а тепер одна.
Я торкаюсь листячка,
доленька гірка.
Тут мого вже літечка,
лише тінь блука.
Не сумуй, вербиченько,
літо ще прийде.
Засвітяться свічечки
і тепло буде.
Дивлюсь на вербиченьку,
вона ожива,
своїм ніжним листячком
знов мене віта.
Верба знов замріяна,
і річка текла,
І я знов повірила,
що Любов жива:
І в тихенькій річечці,
і в моїй вербі,
вогниками свічечки
почуття живі.
І хоч літо-літечко,
біжить до кінця.
Спалахнуть знов свічечки,
як Віра жива!
Літо збіга свічкою,
тихо жар спада,
я стою над річкою,
сповнена добра.
Доки живе річечка
і моя верба,
Надія, як свічечка,
у душі жива!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682006
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 05.08.2016
автор: геометрія