Спіткнувся липень
об стерню у полі,
У чебрецях
жарке дрімало літо,
А біля шляху
геть стара тополя
З вітрами заходилась гомоніти.
Й повідали вони
їй про Вкраїну
І сиву давнину,
й козацьку славу,
Й про тих, хто стяг
підняв тоді в Берліні
У Вітчизняну.
Їх давно не стало…
Дізналася багато
про минуле,
Немолода,
їй точить біль коріння.
Від вітру дерево
аж трішечки зігнулось.
«Чи прийде, – дума, –
до людей прозріння,
Що Україна –
то не є Росія,
Що споконвіку
шлях їй мітить воля,
Щоби хліба
народ для себе сіяв,
Кував щоб сам
собі майбутню долю…»
Прозріння прийде,
і обов’язково,
Живильним соком
кожного напоїть,
І через мову рідну,
й мами колискову,
Й ті рани, що в корінні,
теж знеболить.
9.04.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682009
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.08.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)