Нам честь не завжди віддавали.
Здебільша кидали ножі,
Поля прабатьківські топтали
І відривали від межі.
Більмом були всякчасно а оці
Усій довколишній юрбі.
Кроаі сліди на кожнім кроці
Землі, де верби й солов’ї.
Було, й між себе не годились.
Ішло тоді все шкереберть.
Та з ворогом уміло бились.
І якщо бились, то на смерть.
Нас рани в дуги гнули. Досить!
Виймаймо силу із грудей.
Зерно дозріло у колоссі!
Нас Бог в нове життя веде!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)