Ніколи не ігноруй людину, яка турбується про тебе більше за все.
Тому, що в один чудовий день, ти можеш прокинутись і зрозуміти,
що втратив Місяць, рахуючи зірки...
Антуан де Сент-Екзюпері...
Ти називав мене своїм життям
І я жила тобою - променіла
Та доля наша кришталево-біла
Іржавим прогнивала почуттям...
Так пусто в домі нашому тепер
Бур'яном стежка поросла на ганок
Де ми з тобою зустрічали ранок
Під пісню солов'я з лісних шпалер...
Без тебе тут усе уже не так
Порожні стіни наганяють тугу
І вітер за вікном свою наругу
Лукаво завиває мов хижак...
Пилиться у кутку старий рояль
Ми так любили вдвох на ньому грати
І у вікно на небо споглядати
В бездонну вись чистішу за кришталь...
На столику лежать твої листи
Я сотню раз читала їх по колу
І мою душу з болю охололу
Вбивали недопалені мости...
Пройдуся боса по нічній росі
У твій светр загорнуся помилково
І аромат ударить так раптово
Знайомий запах загірчить в сльозі...
Мені здається, що я просто сплю
Тільки реальність завиває сумом
І в мене ударяє наче струмом
Твоє далеке й зболене "люблю..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2016
автор: Процак Наталя