«…По московській так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх – що змалечку
Цвенькать не навчили
По німецькій…
П’явки! П’явки! може, батько
Остатню корову
Жидам продав, поки вивчив
Московської мови»
Тарас Шевченко, Сон («У всякого своя доля»)
Чи зможеш патріотом бути? –
Без мови – Господи єси! –
Ти ланцюгом за горло скутий
і кажеш «єм», коли їси.
Ти особистий втратив прояв,
як московіт тобі відтяв –
як язика – ту мову-зброю
і полонив твоє життя.
А ти і радий в тім полоні:
аби шмат сала був на хліб,
та тридцять срібних
на долоні,
та теплий поросячий хлів.
Своєї ти позбувся мови,
нащадком бути не зумів.
Ти маєш зиск з тієї змови
і тридцять срібних у сумі.
Ото і все, бо України
немає в тебе, московіт.
Ти сам собі суддя і винний,
тобі країна – чужий світ.
Московсько-мовний українець
під тим –
московським каблуком
ти для Москви –
вже як гостинець:
якщо не бидлом – кріпаком…
То, може, розум буде згодом.
На рідну землю ниць впадеш,
і будеш мовою з народом,
і патріотом, може, теж.
Народу мова – то є прояв,
то предків наших здобуття,
народу мова – то є зброя
в борні за волю і життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682491
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.08.2016
автор: mavlail