А ти уявляєш,
зорі не живуть на небі.
Їх там домальовує смішний чарівник,
він також плює на землю і там утворюється річка,
ти уявляєш? Світ давно зник,
і казати брехню вже не треба,
але брехня, напевно, вічна.
Ти уявляєш...
Я завжди чаклую перед тим, як лягти спати,
але останнім часом припинила.
Я сміялась з себе і трохи сльози лила.
Мабуть я вирішила, якщо мені життя дозволило тебе мати,
то мій ліміт чарів закінчився.
Ти уявляєш,
сьогодні зранку той чарівник промінням вмився.
Ти уявляєш, він існує, і живиться нашими молитвами.
Я так кажу, бо хочу керувати своїми снами,
та поки що я обплетена павуками.
Уявляєш,
ти навіть не чуєш мене, та знай,
я тут. Я, виявляється, сплю?
То й нехай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682519
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2016
автор: Попіл Фенікса