Каштановий цвіт від подиху вітру ніжно падав на землю та зачаровував усіх перехожих. Весна видалась напрочуд теплою та ласкавою. Сонячне проміння зігрівало усе навколо, навіть серця перехожих. У місті вирувало життя: діти були у школі, банкіри здійснювали різні операції, будівельники важко працювали, а продавці намагалися задовольнити чергового примхливого покупця. Тільки у Стрийському парку було доволі тихо та затишно.
На одній із лавочок під розлогим каштаном, який створював гарну тінь, сидів чоловік. Його скронь вже давно почала торкатися сивина, але погляд вказував на молодість духу та великий запас життєвих сил. Чоловік з усмішкою поглядав на закохані пари, що проходили мимо. Ось іде хлопчик, що за одну руку веде свою дівчинку, а в іншій несе її портфель. Слідом за ними іде дорослий юнак, який обіймає дівчину за плечі. Дівчина показує йому язика та отримує поцілунок у відповідь. Молодість, пора натхнення, ентузіазму, кохання та пісень… Чоловік на мить заплющив очі та притулився до дерева. Серце швидко забилось, а руки почали тремтіти, проте він зразу опанував себе. До нього підійшло кілька молодиків, імовірно, студентів. Вони запитали старого, як він себе почуває, а коли почули позитивну відповідь, то мовчки пішли далі.
Почекавши мить, коли молодики підуть, чоловік засунув руку у внутрішню кишеню жилетки та витягнув посіріле фото. На ньому зображено юнака, який тримав на руках дівчину та посміхався. Чоловік ніжно поглянув на фото та обернув його. На іншій стороні ледь виднівся напис, зроблений фіолетовим чорнилом: «Олеся та Сергій, в пам’ять про найкращу львівську весну 1983».
Старий торкнувся напису та заплакав, але зразу ж почав картати себе за це, бо ж «справжні чоловіки не плачуть». Після цього витер очі краєм картатого рукава сорочки та промовив: «Олесю, кохання моє, я майже весь день чекаю на тебе, а ти все не приходиш…Невже зникнеш з мого життя, як і тоді, коли була наша найкраща весна…»
- Не зникну, любий, не зникну, - сказав тихий жіночий голос, що звучав десь позаду.
Сергій повільно обернувся та побачив ЇЇ. На ній була довга сукня темно-синього кольору, яка гарно пасувала до очей, кольору неба. Скроні жінки також почали сивіти, проте вона навіть не намагалась приховати свій вік. Її обличчя посміхалось, а очі плакали щирими сльозами щастя.
- Пташко, я впізнав тебе, я завжди знав, що ти колись повернешся…
- Любий, довгий час я думала, що не потрібна тобі, коли батьки вирішили переїхати в США, я пручалась, знаючи, що тут залишаєшся ти... Але чому ти стільки років мовчав, навіть не шукав мене?!
- Твої батьки сказали, що в тебе з’явився інший, ти ніби мала вийти за нього заміж…Тому я подумки побажав вам щастя та почав жити своїм життям. Але не зміг збудувати своє гніздечко…Без тебе…
- Я теж не змогла, та й, правду кажучи, завжди залишалась вірною тобі. Працювала у одній з бібліотек Флориди, писала вірші, пісні…
- Тепер я зможу покласти їх на музику, тільки от сьогодні залишив скрипку удома, руки уже не ті…
- Звісно, коханий… Я була дуже здивована, коли до мене завітала представниця телепередачі «Чекай мене»…Вона ввімкнула мені сюжет, де я побачила тебе, мій лебедю, та наше фото, яке я досі ношу у себе в гаманці…
- Просто я зрозумів, що роки ідуть вперед, ми не молодіємо…А жити потрібно тут і зараз, постійно слухатися поклику серця, яке не вміє брехати. Тому й подався на передачу, з надією знайти своє не перше, але останнє кохання – тебе, моя пташко!
З очей жінки покотилися сльози, а чоловік міцно обійняв її та почав палко цілувати. Тим часом небо затягнулося сірими хмарами і почали падати перші краплі дощу. Сергій накинув на плечі Олесі свою жилетку та, зітхаючи, промовив: «Як тебе не любити…»
- Любий, ти про весну?
- Ні, кохана, про тебе…І про Львів…Місто історії та закоханих сердець…
………. Із Стрийського парку виходила літня пара закоханих, які міцно обіймалися та зовсім не боялись рясного весняного дощу. На лавочці під каштаном лежало фото із зображенням двох закоханих…Фіолетовий напис був зовсім знищений краплями дощу. Адже на зміну найкращій весні 1983 прийшла найкраща весна 2016…..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2016
автор: Sindicate