Ти-ворон, як в Аллана По,
Що вивчив одне тільки слово.
Неначе трамвай у порожнім депо,
Все лунає воно знову й знову.
Знаєш ти, що я думаю вголос,
І щоразу ти користаєш момент.
Дуже жаль, що царственний Хронос
До офіри не взяв тебе, як елемент.
Бо здається, вже їде дах
Від твого таки влучного слова.
В тебе вийшло, поселив в мені страх.
Через тебе збідніла геть мова.
Ти із про́клятим "Невермор"
Таки зовсім зведеш мене з розуму.
Влаштував лиш для мене терор,
Відволік від одвічного роздуму.
Про що б не подумала тільки:
Про майбутнє, поточне життя.
Ось ти знову переводиш стрілки
Й перетворює мрії в сміття.
Я стомилась від твого "Ніколи".
Я прошу тебе, чуєш, облиш.
Підпишу проти нас протоколи,
Як тільки ти замовчиш.
Я можу навіть втрати слух
Та й всі інші свої почуття,
Щоб не знати тебе, любий друг
І прожити нормальне життя.
Але лиш чорний ворон ти,
Що знає, де вставити слово.
Та не вийде спалити мости.
Це все точно не випадково.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682572
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2016
автор: Чудна Пташина