Стою я боса край веранди
І серце рветься із грудей.
В садочку моляться троянди,
Шпориш збігає до дверей.
З пелюстки падає краплина.
Роса прозора, як сльоза.
Хитає гілкою калина,
І суне з півночі гроза.
А десь Дніпро здіймає хвилі,
І спомин струменем вогню…
Війною спалена стежина
І я туди вже не дійду.
Сліди знайомі – далі, й далі.
В хустину білу загорнусь.
Змовчу. Ковтну сльозу печалі
І до калини притулюсь.
Та треба ж якось далі жити.
Онуки – пташечки малі,
Ще маю сили, щоб зцілити,
Війною спаленії дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682692
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.08.2016
автор: Прядка