Ніч накрила будинок ковдрою,
надто теплою, надто темною.
Пробіжусь по кутках запилених,
позбираю думки розкидані.
Поклянусь собі бути щирою,
і в розмові з тобою чемною,
незважати на гори задимлених
обіцянок, що в'януть незгадані.
Запалила ніч жовті ліхтарики,
поповзла із куточків тінями.
Біля милого б зачаїтися,
сон чарівний зустріти парою.
Але стали холодними дотики,
жар обіймів уже поза мріями.
Вміння втратили як миритися,
з тим, що близкість ця стала карою.
Ніч втрачає магічність образів,
зустрічає світанок радісний,
що в розчинені вікна промінням
сповіщає усім нам про свій прихід.
Тіло хоче позбутись комплексів,
але ж розум суддя безжалісний,
закидає бажання камінням,
залишивши по собі лиш гіркий слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2016
автор: Юлія Сніжна