Мовчиш – нехай! Цей біль задорогий,
Щоб розміняти на монети слова.
Близькі ми, та не друзі – вороги…
Накликати війну не хочу знову.
Забули люди і пробачив Бог.
Та зорями на рану сипле серпень.
Заручниця поезії – любов –
Безсмертям нудить на папері серця.
У музи вже немає новизни.
Пегас пасеться на пожовклім лузі.
Не пишеться – нехай! І зблідли сни.
Найбільша кара – це твоя байдужість.
А час-суддя залишиться сліпим.
Дамоклів меч над щастям заржавіє.
Нехай не буду знати, чи любив.
Ти – відчай мій, приречення і віра…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2016
автор: Лілія Ніколаєнко