Я біля школи. Впало небо.
Вже майже вічність я доросла.
Вселися в мене, світла Гебо*,
Допоки тінь моя не згусла.
Я буду коси заплітати,
Щоб хлопці смикали завзято.
Параграф «Скіфи і сармати»
Нарешті вивчу, як на свято.
Спитає вчитель про столицю –
Скажу: «Де карта? Ось – Джакарта!»
Позичу Брадіса таблицю,
Накреслю ще й овал Декарта.
Вночі - підручник під подушку,
І вірш Тичини - на відмінно.
Дорослішатиму потрошку,
Хоч час тече, на жаль, невпинно.
Де ж забарилася та Геба?
Змив дощ останнє павутиння.
Пірнути в юність – це потреба.
Вируй, фантазіє осіння!
© Олена Галунець
*Геба - у давньогрецькій міфології богиня юності
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683100
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2016
автор: Олена Галунець