До нас у гості завітала рання осінь,
позолотила літнім вербам довгі коси.
Уже коротші дні і довші ночі стали,
в осіннім вальсі перше листя закружляло.
Пустує вітерець в старім гаю,
давно вже не до співу солов‘ю.
Потомство голосисте він привів
і у краї далекі відлетів.
Ряснішають в лугах прозорі роси,
та косарі вже не спішать на сінокоси.
На горобині облітає жовте листя,
вона багряне одягла своє намисто.
І смутком тихо віє у садку,
не треба вже ховатись в холодку.
Осіннє сонце ніжне, не пече,
торкає лиш промінням за плече.
Але ще гнуться під плодами буйні віти
та квітнуть нечисленні пізньоцвіти.
Нас виноградом осінь балує, чаклунка
кришталь бокалів наповняє трунком.
Така краса, що серце аж тремтить,
з калиною кортить поговорить…
Забути смуток, горе і жалі,
та все лихе й недобре на землі.
серпень 2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116080902277
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683152
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.08.2016
автор: Олександр Мачула