Вдихай мене, осIнню, на всі груди!

Питаєш,-  хто  я?...  Як  тут  забрела...
Де  взяла  сили,  щоб  вдихнути  волю?...
Я  твоє  небо!  Знаєш  -  не  біда,
що  досі  ще  не  зналися  з  тобою.


Дивуєшся...  Вже  звик  до  самоти,
давно  закинув  латані  вітрила.
Навіщо  голос  той  із  німоти?...
Бо  осінь  це.  Душа-ромен  безсила.


Дивуєшся.  Помовч  та  не  питай!
Вдихай  мене,  осIнню,  на  всі  груди!
Я  волі  світ.  Ромену  небокрай.
Надії  дотик,  щедро  даний  людям!


12.08.2016р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2016
автор: Іванюк Ірина