Спустошена, земля моя, далека
Галактика невидимих ночей
Колись була маленькою планетою
А зараз із мільярдами очей
Пекучі рани на твоєму тілі
Прогресом знищити охочі всі
Та люди лиш тоді все зрозуміють
Коли залишаться без матінки-Землі
Ти прихисток даєш і дихать небом
Здобутками сповитої крізь час
Тебе ми потопили в їдких димах
Пустоти залишились після нас
Закон заміщення...А що нам віддавати
Ми маєм моду тільки брать і брать
Коли ми навчимося будувати
Бо все навколо тільки руйнувать!
Коли вже зціляться від ран її покрови
Заклекотіють знов у полі журавлі
Вона устане й сильною ходою
Піде в життєвій вирій літописних днів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683507
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.08.2016
автор: Miriamina