А у Ночі циганська хустка,
І браслети з циганського срібла,
Вона любить заслати пелюстками
Свої чорні, мов сажа, ікла.
Ніч свистить нам услід по-розбійницьки,
Одним оком на схід озирається
І в калюжі старим жовтим місяцем,
в підворіття втече, шкутильгаючи.
А у Ночі порізьблена люлька
І на ній загніздилась ворона,
Я відверто притримуюсь думки,
Що у Ночі волосся - солома.
Ніч пускає кілечка із диму,
Щоб нанизати їх на антени,
Ніч, по-правді, боїться людину,
І лякає нічними сиренами.
А під ранок, коли вже сірітиме,
Ніч підстрелить зорю із рушниці,
І босоніж бетонними плитами,
Здоганятиме шум залізниці.
Ніч махне раз циганською хусткою,
І браслети з циганського срібла
Стануть чорною-чорною кішкою,
Що до смерті боїться світла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683565
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2016
автор: Холодний Яр