Як насунуть завчасні дощі - змиють сходи і колії,
Все піде за водою, даремно ховатись за стінами,
Час шумить, ані запаху в нього нема, ані кольору,
Збайдужілий шаленець, і шансу не лишить тіням він.
Водоспад точить камінь, і нас щосекунди винищує,
Ми ж бо тішимось – завтра мудрішого ждемо-чекаємо,
Та вчиняються вироки, жаль, бо ж не милують вище там,
І не чутно тепер, ні в приблизно майбутньому – «каємось»...
По базальту обцаси все цокають, стукають,- слухаю,
Вправні жОвніри-стрілки карбують хвилини упевнено,
Все по колу… Снігами раптово у душу надмухає…
Помирає надія останньою,- віримо ревно так.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683685
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.08.2016
автор: Лана Сянська