Трансгеннів ми їмо щодня
І гмо у мозок майже в'ївся
Не думаєм про наше майбуття
Аби у шлунок щось закинути
Поїсти
Нездужаєм і виємо від болю
Прокльони шлемо на усіх і всюди
Біжимо до чарівної пілюлі
Коли за розум вже візмуться
Люди
В брехні то легше жити, у омані
Не хочем вчитися, не маєм сили
У телевізор витріщатись на дивані
Та у життя нічого більше не
Просити
Нам бракне часу на свої потреби
Ми всі закуті в павутинні дроту
Сидимо в віртуальних інтернетах
Та валимося з ніг щовечора з
Роботи
Не бачимо близьких і друзів
Забули, що таке життю радіти
І кожен у свої проблеми вгрузнув
Не можем трохи зупинитись
Відпочити
Все встигнути і бігти повсякчас
Туди-сюди, як білки у колесах
А очі більш не сяють не горять
Ми потопаєм в телефонних
Смс
Без подиху та без зупину все
Ми загнанні, як звір у клітку
Нічого більше не чіпає за живе
Без поччутів, без мрій, без
Смутку
Байдужі і холодні водночас
Відгородилися стіною мовчання
І хочемо, щоб хтось зробив за нас
Та посміхаємося тільки на
Прохання
Готові розірвати інших на шматки
Аби отримати побільше влади
Отруїли збагаченням серця й думки
Як змії спокушаємо зрадливими
Порадами
Усюди заздрість око хижака
Захапати охочі щось чуже
Коли для нас встановиться межа
Привласнюєм і множимо
Своє
Що доброта? А де ділась краса?
Чарівної й неповторної природи
Невже так пройде все наше життя
В жахливім сні, в огидній цій
Гидоті
Сліпі, нажахані, дурні і кволі
Ми боїмося змін і збитків
Нам би ковток чужої крові
Не в змозі дихати своїм
Повітрям
Хто нас зупине? Хто відкриє очі
Зажурені, загубленнії в темноті
Прокинутися люди хочуть
Але тримають заштамповані
Думки
Ми роботи в технічному процесі
Наш мозок не ладнає з тілом
Всі тішаться здобутками прогресу
Але так гірко ми за нього
Заплатили
Все знищуємо, палимо, трощимо
Висушуємо ламаємо планету
Ми, як оті, що збудували вежу
Та Божий гнів обрушився на
Землю
Плюємо ядом, гнівом злості
Паплюжимо ми рідну Батьківщину
Запам'ятай, ми тут, лише як гості
Поводимо себе володарями
Світу
Отямся і прокинься ти, людино!
Та подивись навколо і на небо
Невічна ти, закінчуй на руїнах
Навчися будавати щось
Корисне!
Бо прийде час покличуть і тебе
А що залишиш ти нащадкам?
Невже оце несправжнє і гниле
Невже не зміг щось добре
Збудувати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684221
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.08.2016
автор: Miriamina