ПЕРЕКЛАДИ творів Ганни АХМАТОВОЇ

[b]Любов  СЕРДУНИЧ,  ПЕРЕКЛАДИ  творів  Ганни  АХМАТОВОЇ[/b]
Любов  СЕРДУНИЧ,  ПЕРЕКЛАДИ  творів  Ганни  Ахматової
*  *  *
Не  дивно  те,  що  похоронним  дзвоном
Звучить,  бува,  мій  непокірний  вірш.
І  що  сумую.  Вже  за  Флегетоном
Три  чверті  читачів  усіх  моїх.
О  друзі!  Залишилось  вас  так  мало,  –
Мені  від  того  ви  щодень  миліш…
Короткою  дорога  надто  стала,
Що  довшою  здавалась  всіх  доріг.

*  *  *
Приваблюють  дороги  Підмосков’я,
Неначе  скарб  я  закопала  там,
І  скарб  той  називається  любов’ю,
Його  тобі  я  зараз  і  віддам.
Столітня  у  коронах  лип  дрімота
І  Пушкін,  Герцен.  Що  за  імена!
Ми  вже  близькі  від  того  повороту,
Де  видно  окіл  весь  навіки  нам.
А  та  дорога,  де  Донський  увічнивсь,
Коли  в  похід  немислимий  вів  рать,
Клич  супостата  пам’ятає  вітер,
В  нім  заклик  перемоги  на  крилàх.

*  *  *
Я  грядки  буду  пестити  чорні,
Джерелицею  поливати;
Польові  квіточки  на  волі,
Їх  не  треба  чіпати  й  рвати.
Хай  їх  більше,  ніж  зір  понад  хмар
Має  біло-молочний  шлях,
Для  дітей,  для  закоханих  пар
Виростають  вони  на  полях.
А  мої  –  то  святій  Софії
В  ту  єдину  пресвітлу  мить,
В  котрій  окрики  літургії
Піднімуться  під  дивну  блакить.
І,  як  хвилі  приносять  на  сушу
Що  самі  на  смерть  прирекли,
Принесу  покаянну  я  душу
І  квіток  із  Росії-землі.

*  *  *  
Моліться  на  ніч,  раптом  вам
Щоб  не  прокинутись  славетним.

*  *  *  
Дрібних  на  шиї  чоток  ряд,
У  муфті  руки,  їх  не  бачать,
Дивлюся  неуважно  я
І  більш  ніколи  вже  не  плачу.
Лице  здається  ще  блідніш,
Аніж  шовковий  запіл  юбчин.
До  брів  торкається  мені
Некучерявлений  мій  чубчик.
І  так  не  схожа  на  політ
Моя  хода  нежвавометна,
Неначе  під  ногами  пліт,
А  не  квадратики  паркетні.
Блідий  рот  ледь  розтиснутий,
І  дихаю  нерівно,  важко,
На  грудях  в  мене  так  тремтить
Квіт  небувалого  з  побачень.

*  *  *
Я  давно  не  вірю  в  телефони,
В  радіо  не  вірю,  в  телеграф.
Маю  я  на  все  свої  закони,
Здичавілий  норов  –  мабуть,  яв.
Можу  я  зате  усім  наснитись,
Навіть  не  летітиму  на  «ТУ»,
Щоб  аби-де  легко  опинитись,
Будь-яку  скорити  висоту.

*  *  *  
Недуг  томить  –  три  місяці  в  постелі.
І  смерті  я  неначе  й  не  боюсь.
І  гостею  в  страшному  цьому  тілі,
Немов  крізь  сон,  сама  собі  здаюсь.

*  *  *  
Не  будеш  серед  живих.
Зі  снігів  не  встати.
Двадцять  вісім  штикових,
Вогнепальна  п’ята.
Другові  обновочку
Тужну  шила  я.
Любить  крівцю-кровочку
Рόсійська  земля.
(Переклад  з  московинської  -  Любови  Сердунич).

*  *  *  
Я  усміхатись  перестала,
Морозний  вітер  губи  студить,
І  на  надію  менше  стало,
Але  на  пісню  більше  буде.
І  пісню  цю  я  мимоволі
Віддам  за  сміх  і  зневажання.
Бо  нестерпуче  аж  до  болю
Душі  любовне  це  мовчання.

*  *  *  
Тече  ріка  неквапно  у  долині,
Багатоокий  на  горбочку  дім.
А  живемо  ми  як  при  Катерині.
Ждемо  врожаю,  правим  молебні.
Дводенку  перенісши  як  розлуку,
Вздовж  лану  їде  гість  до  нас  у  дім.
В  вітальні  він  цілує  бабці  руку,
На  сходах  гаряче  –  вуста  мені.

*  *  *  
Прокидатись  на  світанку
Через  те,  що  радість  тисне.
Видивлятися  в  каюті
У  віконці  хвилі  вод,
Чи  на  палубі  в  негоду,
Вкутавшись  в  хутро  пухнасте,
Слухати,  як  б’є  машина,
Не  гадати  ні  про  що,
Та,  побачення  відчувши
З  тим,  хто  став  мені  зорею,
Від  солоних  бризків  вітру
Молодіти  повсякчас.

*  *  *  
Нам  абияк  вдалось  розлучитись,
Осоружний  вогонь  загасити.
Вічний  вороже,  треба  навчитись
Вам  когось  і  насправді  любити.
Я-то  вільна.  Мені  –  все  б  забави,  –  
Муза  на  ніч  летить  розважати,
А  над  ранок  притьопає  слава
Калатàльцем  над  вухом  тріщати.
А  про  мене  й  молитись  не  варто
І,  йдучи,  озирнутись  назад.
Чорний  вітер  у  мене  на  варті,
Веселить  золотий  листопад.
Як  дарунок,  прийму  я  розлуку,
І  буде  забуття  благодаттю.
Та  скажи,  чи  на  хресну  ту  муку
Ти  наважишся  іншу  послати.

*  *  *  
В.  Г.
З  небокраю  очей  не  звожу,
Де  завії  танцюють  чардаш…
Поміж  нас  три  фронти,  мій  друже:
Наш,  ворожий  і  знову  наш.
Я  боялась  такої  розлуки
Більше  сорому,  смерті,  тюрми.
Я  молилась,  щоб  смертної  муки
Удостоєними  стали  ми.

*  *  *  
На  порозі  білім  раю
Озирнувся,  крикнув:  «Жду!»
Заповів  мені,  вмираючи,
Убогість  й  доброту.
І  коли  прозірне  небо,
Бачить,  крилами  бринить,
Як  ділю  шкуринки  хліба
З  тим,  хто  просить  в  мене  їх.
А  коли,  як  після  битви,
Хмари  плинуть  у  крові,
Чує  всі  мої  молитви
І  слова  любові  він.

*  *  *
Ось  і  береги  Північномор’я,
Ось  межа  між  наших  бід  і  слав,  –
Не  збагну,  від  щастя  чи  від  горя
Плачеш  ти,  до  ніг  моїх  припав.
Більше  вже  приречених  не  хочу:
Бранців  і  заручників,  рабів,
Тільки  з  тим,  що  наймиліші  очі,
Розділю  я  хліб,  оселю,  біль.

ВЕРВЕЧКА  ЧОТИРИВІРШІВ
14.  І  слава  лебедем  пливла
Крізь  золотистий  дим.
Любове,  завше  ти  була
Лиш  відчаєм  моїм.

16.  І  клялись  вони  Серпом  і  Молотом
Перед  страдницьким  твоїм  кінцем.
«Ми  за  зраду  платимо  лиш  золотом,
За  пісні  заплатимо  свинцем».  
(©  Переклад  з  московинської  Любови  СЕРДУНИЧ,  2003).

Когда  внезапная  тоска  
Мне  тайно  в  душу  проберется,  
Я  вглядываюсь  в  облака  
Пока  душа  не  улыбнется.  
(©  Николай  Гумилев).

Коли  раптова  туга  
Мені  таємно  в  душу  пробереться,  
Я  вдивляюся  в  хмари  
Поки  душа  не  посміхнеться.  
(©  Микола  Гумільов).
(Google  translate)

Як  тінь  нежданої  нудьги  
Таємно  в  душу  пробереться,  
Вдивляюсь  в  неба  береги  
Поки  душа  не  усміхнеться.  
(©  Translate  Lubov  Serdunich  ,  смт  Стара  Синява  (Хмельниччина))
Світлина  від  Любові  Сердунич.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684449
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 18.08.2016
автор: Lubavka