Автобус мчить зі мною в далечінь,
Туди, куди так лине моє серце.
І я спішу, спішу туди, далеко,
Де, як здається,рай є там небесний.
Автобус мчить летить, неначе птах
І я також, як птах, лечу думками.
Вже бачу церкву, монастир...
Ось привідкрились монастирські брами.
Та це не сон, не тільки моя мрія,-
Автобус тихо зупиняє хід
і я виходжу, сповнена надії
і поспішаю прямо до воріт.
Їх відчинив гостинно брат-монах,
Привітно так запрошує до дому,
Я радо йду, а серце аж співа,
Бо почуваюсь тут, немовби вдома.
Та ось я вже до каплиці іду,
Брати-монахи молитви співають,
Надворі ніч, в монастирі не сплять,-
Монахи Бога молять прославляють.
Вони тут моляться за всіх-усіх,
Вночі і вдень молитва лине щира.
Молитвою, ділами Бога прославляють
Брати й отці-монахи безупинно.
І з ними я до Господа молюсь.
До Нього підношу свою молитву,
Подяку в серці я Йому складу,
За те, що дав побачить цеє диво.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684482
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2016
автор: Любов Соломчак