є люди -
ще на порі зародків
зіпсуті лукавством Фокерни - плоди...
у цьому розмислі
наречем їх умовно "пілати":
це ті, що їм руки вчасно дано умивати
і на чужі втрати -
як мухам, що обліпили гниль і гної -
лапки передні свої
потайки і вдоволено потирати
на чужі втрати...
личини лукаві корчити,
нав`язливо співчувати,
а насправді, недремно контролювати -
щоб як настане крихкий момент - не проспати
і собі шмат вигоди увірвати
люди,
мов у тінях під вербами,
тонкі і цибаті,
рогози анемічні зарості -
хилять голови набито-пухнаті
за вітром, а то і без вітру - туди-сюди
люди -
багачі-злидарі...
тільки порожні слова -
гуна невігластва,
бо насправді усі ми - Божого орендарі
усі голі-босі-
простоволосі
і ні в кого свого нічого нема:
"моє" -
умовність-омана сама,
бо все, що де тільки є -
Боже...
усім Бог дає...
подай же їм, Господи, так багато,
щоб повні у них жмені-кишені-роти,
щоб жувати-не-пережувати,
щоб не мали
часу́ а ні сили
облизуватись
на чужі втрати
вчасно
умито-рукі пілати
19.08.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684592
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2016
автор: Валя Савелюк