Достиглі врожаї збирає осінь
В полях душі, в садах моєї долі.
Хоч манить світлом ще небесна просинь,
Осіння заметіль на видноколі…
Ще айстри квітнуть в затишку садів,
Ще ранок кличе у погожу днину…
Я так не хочу сивих холодів,
Бо просить серце ще тепла дитинно.
Побудь зі мною, осене, побудь
Так довго-довго, може, й вічність цілу,
Поміж дощу всміхнутись не забудь
І душу пригорни мою зболілу.
Ледь чути весен невгамовний сміх,
Що губиться у тиші падолисту.
І тішить день краса пісень твоїх,
Де крізь багрянець світ стає барвистим.
У безміри століть злітає час,
Пожовклим листям опадають миті…
І цей сумний осінній тихий вальс
Знов нагадає про роки прожиті…
Побудь зі мною, осене, побудь
Так довго-довго, може, й вічність цілу,
Поміж дощу всміхнутись не забудь
І душу пригорни мою зболілу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684606
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2016
автор: Людмила Пономаренко