Людина – темная тварина:
не кінь, не кіт
і не собака.
Людина
всім тваринам винна.
І не собака,
та все ж гавка.
Слабка, розумна
і жорстока,
страшна тим розумом
і Богу,
який вже й не дотягне строку,
бо він обрав не ту дорогу.
Собака – очі не сховає,
тихенько гавкне
і не збреше.
І котик
добру душу має.
А коник –
то є кінь і вершник.
Моє питання до Живого:
«Убогий світ – і є – той божий?
Чи то Ти Сам творив убого,
чи то Диявол перехожий?»
Людину Ти родив від мавпи
(Тобі вже пороху не стало,
як рай варганив
з пеклом навпіл
і лив за шкіру
наше сало)…
Тоді вже пекло затопили,
було де грітися Святому.
І коник там (бо від кобили),
і котик
(став святим потому).
Та хто ж з святих
попрати схоче
Покрову ту –
чим люди вкриті…
Ти заміси людину,
Отче,
із пороху
в своїм кориті.
Хай знову йде до Тебе Каїн
і Авель
з жертво-хабарами.
Тоді й і Ти
свій кинеш камінь
у тих іуд,
що таборами,
чи то колінами йдуть –
Амінь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684753
Рубрика: Гумореска
дата надходження 20.08.2016
автор: mavlail