Вона знає про втрати і знає про надбання,
Знає, що пам'ять – це все,
Що без пам’яті зовсім нічого нема,
Що любов пам’ятаєш так,
Як пам’ятаєш лице,
І волосся довкола її лиця.
Що любов, насправді, довша
За смерть, довша за лють,
Що варто чекати завжди,
І ніколи не можна забути
Мереживо її теплих
Судинних рун,
І серця
Ніжну
Тривожну
Присутність.
Що тобою і мною
Говорить один і той самий
Бог,
Кладе до серця спів,
Кладе до вуст слова,
Але все одно
Не вистачає слів,
І пам'ять стає легкою,
Наче сніг,
Що так личив їй до лиця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2016
автор: Мирослав Гончарук_Хомин