1.Знаєш, я звикла сама зустрічати вечір,
Вранці одне горня готувати кави,
Брати тягар турбот лиш на власні плечі.
А як не сила, йти до могили мами –
Саме туди, де її спочиває тіло,
Там, де кругом хрести й безголосий простір.
Я розумію, душа її відлетіла,
Всі на землі ми люди – то тільки гості..
Та подивлюсь на портрет, на її могилу.
Все їй повім, свічу запалю воскову.
Мама всміхнеться, а я підлатаю силу,
Знову піду кувати свою підкову.
Знаєш, я звикла ходити, куди захочу,
Вулицям міст кидати палкі привіти.
Тільки задовго стежину одна толочу.
В парі свій захід сонця хочу зустріти.
15. 08.16
2.Колись зустрінемось з тобою, прийде час,
І погуторимо за чашкою еспресо
Десь у кафе без ока публіки і преси –
Лиш ти і я і той вогонь, що вже загас.
Прийде пора, сама спаде з чола вуаль,
Я не дивитимусь на тебе, як на бога,
Із серця птахами злетять усі тривоги,
Накриє груди рівноваги пектораль.
Під звуки музики й поблискування бра
Ми будем смішками здувати з кави пару.
У рівних статусах (я матиму вже пару!)
Бажати будем одне одному добра.
15. 08 16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684952
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)