Іду алеєю невикінчених мрій.
Стоять скульптури білі зліва й справа
Напівоголених крихких бажань моїх,
Покинув наче скульптор їх в розпалі.
Стоять безбарвні і напівпрозорі всі,
Як сни напіврозмиті мої тьмяні.
Їм певно теж так хочеться весни!
Та де ж її на всіх узять? Все марно …
Чекають, мабуть, як і я, своєї долі.
Тремтить в повітрі їх п»янка жага
Відчути дотик справжньої любові …
І серце їхнє ніжність розрива.
14.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2016
автор: Лєна Дадукевич