Сонце сильно зажурилось,
Як на землю подивилось,
Як побачило в Україні
Безпорядки і руїни.
Похмурніло, засмутилось,
З горя хмарою накрилось.
Так вже плаче, так банує
І до беркута прямує,
Щоб людей урятувати
Від насильства і гармати.
Сонце каже і вмовляє:
'Люди годі воювати'.
Бо той беркут- дикі люди,
Без законів й правосуддя.
Сонце плаче, сонце просить,
Голосно воно голосить:
'Беркут, беркут схаменіться,
На людей хоч подивіться'.
Беркут совісті не має,
Ані гідності, ні жалю.
Це сволота, це не люди,
Вони всюди, всюди, всюди.
Сонце думає, гадає,
Ясно сяє, сяє, сяє,
Щоб сволоту зупинити,
Дикий беркут засліпити,
Своїм ясненьким промінням
Вносить людям живу віру,
Що зло скоро переможуть
І разом зможуть, люди зможуть.
Сонце ходить і гуляє
І людей охороняє,
Бо сволота нападає,
Наші ж також не вгавають,
Вперто йдуть і не здаються,
За свободу нашу б'ються,
За свободу, волю гинуть,
Краще й в небо вже полинуть*,
Ніж безпомічну покинуть
Нашу неньку Україну,
Нашу волю, нашу силу,
Нашу єдність, нашу славу.
Нашу дружнюю громаду.
* - віддати Богові душу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685262
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2016
автор: Marianna Rainbow