Заплакав росою ранок,
Як сина її убили…
Тяжка, незагойна рана
В душі у матусі нила:
Чому розтоптали право
Її мать живого сина?
За що була ця розправа,
За колір, за жовто-синій?
Син так любив Україну
Від Заходу і до Сходу,
За що ж він тоді загинув –
Продовжувач свого роду?
І тихо сльоза стікала,
І кров’ю волало серце,
А з ними – і дні тікали…
Життя вже не мало сенсу…
Та є материнська сила,
Свята і непереможна,
Устане вона й за сина,
Загляне у серце кожне
Й поділить загальне лихо
На всіх – по дрібній частині –
Такий заповіт великий
Дістала вона від сина.
І плакав росою ранок,
Щоб сили ті відновити,
Й народу глибокі рани
В росі назавжди втопити.
18.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685489
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 24.08.2016
автор: Ганна Верес