Місто гасить вогні,навіть ангели сіли спочити.
Осоружна пітьма причаїлась лише по кутках...
Я гойдаю твій сон,у у долонях тремтливих зігрітий,
і гойдається світ мій у щасливих, безсонних очах...
У п'янкій німоті, крізь вологий туман передрання,
Я молю небеса передчасно не кликати день.
І квапливо жену вбивчу думку,що зустріч - остання...
І життя повертаю в передзвони вчорашніх пісень.
Ранок скочив на дах, ранок променем б'ється у вікна.
Пір'я ангельських крил білим цвітом летить на вітру...
Квітень в шалі весни. До розпук він ніколи не звикне.
Він не винен,що доля раптом з нами затіяла гру...
Я гойдаю твій сон,щоб ми довше лишилися разом
І боюся цілунком сполохать цю благосну мить...
Кажуть, доля любов випробовує простором часу,
Та повір, я віднині , зумію його зупинить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685528
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2016
автор: Вадим Димофф