**********
Із пралісу-лісу ген папороть сяє огнисто...
Із поля недолі - копит даленіє луна...
Портали зіяють: зі стогоном, скреготом, свистом -
В минуле, в правіччя - шалена весна порина.
Сармати і скіфи на конях гарячих майнули...
Завив Ненаситець - запінився шалом Дніпро...
В колишнє, в минуле зійшли, одпливли, потонули
Боги праслов*янські і сивих письмен полотно...
Була "Руська Правда" й "Повчання" святі Мономаха,
І Орлика того козацькі закони чеснІ...
Та йшли чередою - на плаху, на плаху, на плаху -
Сини України й згорали в пекельнім вогні...
Одвічне прокляття - любити її, Україну...
Це зламана доля - тернового привид вінця...
Історія наша - руїна, руїна, руїна:
Перевертні й зайди чигають лихого кінця...
Та сивая Мати синів вигляда у віконце...
Минуть чередою криваві задимлені дні...
Той шлях України - до сонця, до сонця, до сонця,
Вперед, у майбутнє, - крізь терни й пекельні вогні...
Світла
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685696
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.08.2016
автор: Світлана Імашева