Гримить війна і небо розривається
Стрілою вогняною знов навпіл,
А на землі дівчатко надривається,
На ніжки стаючи свої слабі.
Підняти неньку хоче, закривавлену,
Мале дитя не може ще збагнуть,
Чому в його матусі раптом «вава» є,
Що до життя її не повернуть…
Плачем дитячим тиша, приголомшена,
Дивилася згори на чорний дим,
На дерево, що стало, ніби локшина,
І на стіну, розсипану в ряди.
Це тільки штрих того, що відбувається,
А скільки охопив би об’єктив,
І зрозуміти дав, як кров’ю упивається
Земля, в якій міг опинитись ти?!
15.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685707
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 25.08.2016
автор: Ганна Верес