Я не знаю, як пахне щока твоя, тіло.
Тільки в сні ти наважився бути моїм.
Але серце щоразу «люблю» шепотіло,
Як пекли монітор очі-зорі твої.
Я не знаю, як вмієш ти жінку кохати.
Як тепло твоє серденько в іншому тче.
Лиш уява моя малювала завзято
Наші стрічі під місячним сяйвом ночей.
Я єднала міста, береги і долоні.
Як могла, розчиняла фортеці тверді.
Я складала пісні голосні з нот-гормонів.
Вишивала підкову на білім рядні.
Я нарозтіж ворота душі відчиняла –
Жалісної вели у саду солов’ї.
Вони знали, що марно я щастя чекала –
Ти не мій і не будеш ніколи моїм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)