Не сіяли, не орали –
на асфальті назбирали,
п‘ять мішків зерна пшениці,
годувать скотину й птицю,
а іще з півтони жита –
буде взимку з чого жити.
Назмітали, нашкребли
із вибоїн, що змогли.
Тут вини немає Бога,
винувата в тім дорога,
вся у ямах та горбах,
не поїздка – просто жах!
Бо на кожнім кілометрі
без вибоїн кілька метрів.
Як вони те збіжжя возять
бідолахи-зерновози.
Як не яма, то канава,
тоне в ній вся наша слава.
Мало виростить, зібрати,
треба довезти і здати.
Але в нас такі дороги,
навіть олень вломить роги.
Бо засіли бюрократи,
крадії і казнокради.
З верху до низу крадуть,
в них із нами різний путь.
Яхти, літаки, боліди
не залишать там і сліду –
інші борознять шляхи,
коли грошей в них міхи.
Я б хотів би замість ґранта,
щоб прем‘єра чи гаранта
провезли безперестанку
із Казанки до Баштанки!..
А як витримає гад –
ще туди його й назад!
Може це їм допоможе
пригадать, помилуй Боже,
що живуть на Україні
не вони одні єдині.
А то возить лиш свій зад
до Борисполя й назад.
Як відвідать Запоріжжя
при такому бездоріжжі?!
Чи ступити на поріг
до рідні у Кривий Ріг?
За дороги треба братись,
а не у Європу пхатись.
Та ладнать свій власний віз,
не просить заморських віз.
Гарні збудувать шляхи
українцям до снаги,
треба лише казнокрадів
відправляти в батоги.
Серпень 2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116082702012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686363
Рубрика:
дата надходження 29.08.2016
автор: Олександр Мачула