Полюбив я тебе, моя Україно,
До нестями - до без слів.
Ти замок у мені поломила,
Від байдужості - сто морів.
Переплив би я Чорного моря,
Насадив більш міліона калин,
Щоб ніколи не знала ти горя,
І ніколи не ріс тут, полин!
Полюбив я тебе моя мила,
За високі Карпати - і чудові лани.
Щоб негоду водою ти змила,
І ніколи б не знала - страшної біди!
А якщо вже, постукає раптом,
Як непрохана гостя - мабуть,
Ми вже разом - нам не страшно,
Що потужні гармати гудуть;
Полюбив я таку - Україну,
І любити я буду - завжди!
А чи любиш і ти, свою Батьківщину,
Як за сильно - і коли?!
©Володимир Ярославський
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2016
автор: Володимир Ярославський