Тебе впізнала чи здалось мені,
А почуття - стрілою розголосся...
Палахкотіло серце у вогні -
Так боляче, нехай би вже здалося...
Мов протягом (якби ж то!) - геть з дощем!
Це ж треба. Місце й час в усьому світі
Зійшлися, щоби знищити ущент
Мій спокій, розбудити осінь в літі...
Нехай би спала, бо мені не час
У просторі одному із тобою,
Де ланцюги кохання вже не раз
Переплітались грішною любов"ю
Я думала: згоріло вже давно
І сподівалась - більше не воскресне,
Не пророста ж запечене зерно -
Пусте відлуння із далеких весен...
О, як я помилялася... Пройди,
Не оглядайся - дай себе утішу,
Що то не ти і не твої сліди
Принишкли в запізнілих моїх віршах...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686458
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2016
автор: Наташа Марос