Ішов у темряві під гавкіт злих собак,
Варнякав поруч десь сп’янілий неборак,
І місяць здиблений блукав посеред хмар,
Та він ішов у рідний дім, неначе в храм.
Вікно зачинене, дві тіні у вікні…
Від глуму онімів – волав в собі, в душі.
Завмер на місці срібний місяць угорі,
Замовк гультяй й настирний гавкіт у дворі.
В журбі схилилася над ним стара верба,
Та гучно хукала обурена сова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2016
автор: Г. Король