А літо промайнуло, мов літа,
Дні дощові й спекотні, та привітні.
Воно теплом і досі огорта -
Оце ж таке хотіли ми у квітні...
В раю розкішнім, бо сади цвіли
І там, у ньому - ми... босоніж... пішки...,
Де ріс такий ще молодий полин
Ну, зовсім юний, не гіркий нітрішки...
Підкралась осінь - в розкоші усе,
Не думаючи, он підряд золотить,
Та трохи сумно, хоч вона несе
Нам із тобою немалі щедроти...
Бо встигнемо оглянутись назад
І там зловити невловимий промінь,
Ще висохне небажана сльоза,
В усіх рівняннях зникнуть невідомі...
З життя, що ніби помахом крила
Нас пронесло від А до Я... Ну, майже...
Раніше і подумать не могла,
Що відстань ця отак багато скаже...
...І хто й коли лічив літа оті...
Хіба ж про них у молодості дбаєш...
Вони сьогодні - точно золоті,
Бо золота багато не буває...
А літо промайнуло, мов літа...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686571
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2016
автор: Наташа Марос