«Такі, як ми
в густоті лісу
відчувається повага до тих, хто вижив,
відчувається байдужість тих, хто вижив.
та стиснені крони все вчать розлогі,
де знаходити світло.»
(Ксенія Ен.)
Я вижив. Що про це питати?
Чому живий? Пробачте, виний я
Тім кронам, що почали хапати
Той світ,... забутого буття.
А може, світло з неба,… ще проллється
Повагою то тих, хто не святий.
И той хто впав,... той може ще живий.
А може Сонце... знову повернеться
В байдужості до злого небуття.
Та може, крони… знов закриють очі
Насняться сни… пусті або пророчі,
Або пусте пробудеться життя.
Забутий сум в забутому гаю.
Життя байдуже, може, ще манірне.
Повага тим, хто вижив буде вірна,
Та небайдужість вижившим в бою.
Коли темрява спопеляла Сонце.
Мій голос… не змарнів між днів,
Він стиха к Серцю бубонів,
Та в штору загортав віконце.
Закрийте тьму, вона нездара в ночі
Нехай повстануть зорі в небеса.
Лиш крони з дерева у подумках хита.
Та віра в те, що сни насняться нам пророчі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686776
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 31.08.2016
автор: Dema