60. Моя Місія. ПОРАЗКА
31.08.2016* 17:20
Спочатку це було як цікава гра: береш повний перелік країн Європи і починаєш Читати головні характеристики цих країн.
Спочатку це були достатньо примітивні аналітичні моделі, які так і хотілося опрацьовувати далі, ускладнювати. Такі наміри достатньо просто реалізовувалися, бо інформація немов випливала з мене із середини, немов треба було тільки мати намір, як все ставало на свої місця. І не було вже ніякого Голосу, я знав, що це тільки я. Більше того: якщо раніше Звернення до мене у Спілкуваннях як до ВіктОро коробило мене, то тепер я знав, що все нормально, бо тепер дійсно існую немов у двох іпостасях – цей нещасний та нереалізований в таланті архітектор Віктор і оцей ВіктОро, який має могутність, яка дає йому можливість отримувати насолоду від того, що Читанню піддається така інформація, про яку ніхто з людей і не здогадується.
Перша підозра про те, що все не таке просте, промайнула десь на межі 1991-92 років, коли були події у Придністров’ї. Але це немов легенький вітерець промайнув.
Я продовжував упиватися моделюванням країн Європи – була неймовірна насолода від такої роботи, від неочікуваних результатів. До того ж я не цікавився новинами і тим, що відбувається у світі. А навіщо? Адже я знав більше! А коли треба було із реальності отримати підтвердження того, що я Читав, то воно немов тільки і чекало, щоб я його отримав - на очі потрапляла газетна публікація, уривок випадково підслуханої розмови чи уривок телевізійної передачі тощо.
З’явилася витончена віртуальна модель, за допомогою якої я почав Читати прогнози по країнам Європи аж до 2015 року. Це було неймовірно цікаво.
Але в цей час я через достатньо відомого баламута від Езотерики пана Шнейдермана познайомився із працівником СБУ (пан С.), який активно цікавився суто практичним застосуванням людей із Розширеними Сенсорними Здібностями. І у мене немов флер з’явився у вигляді необхідності Читати інформацію по Україні, а те, що я робив по Європі, стало немов фоном, і не більше.
Йшов 1996 рік.
Я працював по контракту в одному із дрібних банків, хоча фактично виконував там Сенсорний супровід, так би мовити Езотеричну безпеку. (Коли банк луснув через два роки, то я сказав пану С., який привів мене туди, що мої зусилля були марні. На що він розсміявся і сказав: «То ви не маєте повну інформацію. Це один із небагатьох банків, де нікого не вбили, а те що він лусне, було зрозумілим зразу. Треба було людей зберегти!»).
В той рік, мало хто про це здогадується, декілька разів були реальні загрози комуністичного заколоту. І я регулярно Читав інформацію по цьому питанню, а пан С. приїздив до мене на роботу і брав її. В критичні дні навіть по декілька разів на день.
Цікаві у нас були стосунки.
Молодший за мене, але вже давно полковник, розумний, має технічну вищу освіту і неймовірно обережний. З одного боку у нас були відверті стосунки, але з іншого – він ніколи нічого особливого мені не казав. Але якщо я питав, то чи відповідав відверто правду, чи казав що не знає, чи казав, що не має права про це говорити. Це від нього я почув, що 95% секретної інформації збирається з відкритих джерел – просто треба вміти аналізувати ці джерела.
Як ілюстрацію наших стосунків наводжу такий випадок.
Один раз я дивися якусь телевізійну передачу дома і там були показані бойові загони УНА/УНСО у повному військовому спорядженні, які завзято марширували в колоні. Вигляд мали загрозливий, агресивний. І раптом мені пішла інформація, що це під маркою УНА/УНСО комуністичні сили формують загони заколотників. На другий день ми зустрічалися із паном С. і я розказав про те, що отримав таку інформацію. Він промовчав. А коли через чотири дні ми знову зустрілися, то він сказав мені; «Ви були праві. Дякую.»
Раптом та модель, яку я розроблював по Європі, мені стала не цікава, була якась пауза, а потім з’явилася в усій красі інша модель, неймовірно складна своєю простотою, витончена і красива. І я кинувся упиватися нею. До того ж, я почав опрацьовувати свої моделі на компі, хоча до того все було у звичних твердих виглядах - малюнки, креслення, матриці і тексти на папері.
Щось мене весь час муляло. І повільно проявилося два моменти:
- По-перше: я жодного разу не використовував термін «Югославія», а використовував назви республік, які входили в її склад, хоча остаточний розпад Югославії і відбувся тільки у 2006 році;
- Перипетії Югославської трагедії немов відбувалися із запізненням на якійсь час по відношенню до мого моделювання.
Припинив Моделювання і почав шукати нестиковки цього. Не знаходив їх. Але пішла ретельна інформація про суть та функції Кодувальника. Та в мені почав проявлятися протест, бо з’являлося все сильніше і сильніше переконання, що я будую Коридори подій, по який і відбуваються ці події в Європі.
Тоді мені Показали остаточно, що таке Рада Землі. Більше того, один раз, коли я лягав спати, то не встиг закрити очі, як думкою полетів уверх, пронизуючі якісь немов мембрани одну за одною. І нарешті вискочив у неокреслений простір неокресленої зали.
Великий витягнутий овальний стіл. Я немов присів в торці його і здивований, що я тут. Відчуваю могутність цього місця і тих, то сидить за столом. Біля мене стоїть стілець, який приготовлений мені. Я вважаю, що не маю права тут бути, що це якась помилка, але одноразово знаю, що повинен сісти на стілець за цим столом. Дуже нерішуче кладу пальці правої руки на край кришки столу і підтягую себе уверх. Моя голова повільно висовується, а от і все тіло вже боязко висовується над поверхнею столу, а мій зад теж боязко вмощується на стілець. Нарешті я всівся і боязко роздивляюсь навколо себе.
Ліворуч і праворуч від мене сидять якісь постаті, у кожного замість голови і обличчя яйцеподібне утворення яскраво срібного кольору. Всі вони повернуті до мене. Відчуваю суто людські погляди на собі.
Посеред столу, приблизно на висоті півметра від його поверхні, у повітрі висить яскраво золота із сяйвом сонця куля. І вона телепатичне говорить: «Поздоровляємо один одного: у нас новий член Ради з’явився!»
А я не знаю куди подітися від сорому – невже це про мене?
До Моделювання не повернувся.
Тоді мені дають можливість мати віртуальний контакт з двома колегами по Раді – зустріч в Менталі, окремі розмови телепатичні (єдиний засіб спілкування всіх і вся), він – норвежець, вона – з Уганди.
До Моделювання не повернувся.
І ніби пауза. Все якесь в’яле, але з’являється переконання, що треба почати знову працювати як архітектор. Та як отримати роботу? Всі професійні зв’язки відрубані.
І тоді мені Дають таку можливість, яка стає одноразово нагородою і Покаранням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2016
автор: Левчишин Віктор