В моє вікно легенько стука осінь,
Й жоржинами всміхається мені.
Жовті листочки уплела у коси,
Й сережки горобинові ясні.
О подруго дитинства чарівного!
Згадай, як з парасолькою в руках
Стрибала по калюжах босонога.
А я - в новеньких синіх чобітках.
Й моєї юності утіха вічна –
Сотні побачень в парку в нас було.
Натхнення позолото поетична,
Бери мене у вічний свій полон.
Ти молодості муза легкокрила,
І вічний сум замріяних дібров.
Скільком ти , осінь, серце впокорила?
Чиїй душі не надала покров?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686907
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2016
автор: Олена Жежук