Ліпила сніжну бабу дітвора,
тим дітям десь по сорок зим минало,
і кожен мав у серці свого Ра,
і в кожного житті, чогось не стало.
Один не знав ні ласки, ні тепла,
ще в когось матері зовсім не було,
до іншого говорить лише цьма нічна,
доки довкола все поснуло.
Отак ліпили мовчки, кожен те,
чого в житті найбільше бракувало,
не маючи де зовні вкласти це,
аби із голови дах не зірвало.
А як останній дотик вже зробили,
в очах світилась радість, не вгасала,
усі страхи вони свої розбили,
а на дворі не сніжна баба,- жінка з снігу стала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687018
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.09.2016
автор: олег у