Вона прийшла і вогнено-шалена
Валяється у золотому листі,
Не любить - принципово! - все зелене,
Хизується в бурштиновім намисті...
І коси розпускає, ще дівочі,
І в шати одягається барвисто.
Короткий вік, та в"янути не хоче -
По закутках шугає норовисто...
Невтомно розмальовує пожежі,
Підморгує до сонця і до білки,
І зовсім вже не дивиться на межі,
Мов хоче наздогнати перепілку...
Усміхнена, осяяна, яскрава
Влітає вихром у вузькі шпарини,
Качається, де хоче - має право!
І щедрістю наповнює корзини...
Не встигла озирнутися - помчала!
Десь, ген за лісом - він вже не зелений -
Так зашарівся - це ж лише початок...
Гулятиме ще довго, навіжена...
Люблю її... І з росами, й з дощами,
Золочену і з косами рудими,
І з першими морозами... Прощаю,
Бо пахне урожаєм, трохи - димом...
Якби могла, то я б із нею - поряд,
Не озираючись, з палітрою і боса...
Але... не можу, бо і так говорять,
Що в моїх косах... заблукала Осінь...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687218
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.09.2016
автор: Наташа Марос