***

Ми  всі  актори  незрозумілого  хворого  кіно.
Маленькі  хворі  хтиві  вбивці.
Що  закривають  у  душу  вікно.
Й  крокують  далі  перебираючи  милиці.

Кожен  новий  крок  гірше  попереднього.
З  кожним  новим  кроком  стаєш  більш  хворим.
Хочеш  кричати  проте  граєш  роль  німого.
І  мрієш  бути  щосекунди  із  нею  чи  з  ним.

Можливо  так  усе  і  потрібно?
Можливо  ти  створений  саме  для  такого  кіно?
Можливо  наступним  стане  крок  у  вікно?
Можливо  ні  а  можливо  саме  це  і  потрібно.  

Кіно  завжди  має  кінець.
Рідще  щасливий.Частіше  трагічний.
Усі  свої  дублі  аматорськи  звівши  нанівець.
Уже  й  незгадаєш  відколи  зробився  холодний.

Ми  всі  актори  незрозумілого  хворого  кіно.
Маленькі  хворі  хтиві  вбивці.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687367
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2016
автор: Орфей-Діоніс Хронічний